There Is No Light · IDC Games

Слід зазначити, що геймери можуть відчувати унікальне відчуття задоволення, яке виникає тільки під час "відкриття"

Слід зазначити, що геймери можуть відчувати унікальне відчуття задоволення, яке виникає тільки під час "відкриття" гри. Це було набагато поширенішим у "золотий вік" ігрової індустрії, коли доступ до інформації обмежувався журналами та програмним забезпеченням, а купівля невідомої гри означала безповоротний ризик. Зараз дуже складно застати гру зненацька, а в тих рідкісних випадках, коли це відбувається, вона майже завжди належить до світу інді. Так сталося і з рольовою грою There Is No Light, розробленою компанією Zelart, піксель-арт якої вражає вже на етапі трейлера, але саме її сетинґ змушує одразу закохатися в гру після занурення у її світ.

Згідно з першим враженням можна сказати, що це екшен з інтенсивними боями і лише відмовкою на те, що розповідь запрошує нас продовжити рух уперед. Але в міру його проходження виявляється, що сюжет - це фантастичне павутиння, виткане з історій і переживань сотень NPC, яке підтримує інтерес на високих піках складності та розчарування від перегравання бою по десятку разів.

У грі There Is No Light ми граємо за загадкового протагоніста, чиє життя руйнується всього за пару секунд. Армія Церкви Великої Руки руйнує його село, на його очах вбивають його сім'ю і забирають в жертву його дитину. Людство було понищене глобальною катастрофою і, щоб вижити, змушене було сховатися під землею. Коли здається, що все втрачено, з'являється Самеді - сумнівний персонаж, який зробить нам пропозицію, від якої ми не зможемо відмовитися.

Це початок пригоди, яка охоплює широкий спектр емоцій не тільки через події, що визначатимуть основний сюжет, а й через величезну кількість соціальних взаємодій (у вигляді побічних завдань або просто діалогів) з NPC, що населяють заплутані підземні міста. Кожному зустрічному персонажу є що сказати, і з цих розмов ми дізнаємося про стан цивілізації, її прикрощі, мрії та надії. Ми також станемо свідками того, як вони руйнуються, проте... і якщо є інший шлях? Можливо, для цього й існує система карми.

Два контрастні пропозиції формують ідею There Is No Light. З одного боку, це екшен: стрімкий, рухливий і дуже жорстокий. З іншого боку - нарратив: повільний, глибокий, сповнений тонких натяків і відсилань, що малюють похмуру картину футуристичної антиутопії. Між цими двома крайнощами знаходиться система карми, представлена у вигляді простої зелено-червоної смужки. Зустрічаючись з NPC, ми можемо взаємодіяти з ними, висловлювати свою думку або втручатися в їхні проблеми. Залежно від наших дій карма схиляється то в один, то в інший бік, і цей параметр буде основоположним в обох аспектах цієї пригоди.

Що стосується нарративної частини гри, то вона відкриває або закриває деякі побічні завдання, а також персонажів, які розмовлятимуть із нами тільки в тому разі, якщо ми перебуваємо на одній зі сторін шкали карми. І навіть може визначити, який з варіантів кінцівок ми отримаємо наприкінці гри. В ігровому процесі ми постійно витрачаємо трохи хорошої карми, використовуючи деякі з доступних нам переваг. Коли ми приймаємо рішення, що впливають на розвиток сюжету, з'являється колоритний персонаж, який розповідає нам, що він думає з цього приводу.

Говорячи про бойову систему, можна сказати, що вона є "проста". Спочатку все зводиться до миттєвих атак і ухилень, коли ми рухаємося темним, приголомшливо відтвореним у піксель-арті оточенням. Ми ніколи не почуваємося в безпеці і завжди перебуваємо на відстані одного невірного кроку від оточення ворогів, готових знищити нас парою ударів. Але це почуття небезпеки стає двосічним мечем: воно затягує і водночас пригнічує.

У грі There Is No Light нам пропонують битися агресивно, кожна навичка активується через смужку люті, яка заповнюється тільки за рахунок ударів по ворогах або руйнування об'єктів на сцені і швидко виснажується, якщо ми не підтримуємо темп атаки. Навички активуються комбінацією дій, які, як правило, зовсім не є інтуїтивно зрозумілими.

Зрештою, незважаючи на деякі недоліки, гру можна рекомендувати до проходження не тільки через цікавий сюжет, а й через те, що загалом вона красива. Кінематограф виконаний у простому, але унікальному стилі, дизайн рівнів вишуканий і не піддається спокусі повторюватися. Піксель-арт Зеларта прекрасний, а анімація ворогів просто на висоті: величні краєвиди та істоти виглядають так, ніби вони з'явилися з фантазій самого Г.Р. Гігера.

Звуковий супровід гармонійно поєднується з естетикою, створюючи гнітючу атмосферу за допомогою простих, але ретельно опрацьованих мелодій і контрастуючи з дією в потрібній дозі. Кожен із чотирьох доступних шляхів має унікальну тему, яка деградує аж до зустрічі з босом сектору і часом може похвалитися естетичними змінами, гідними того, щоб зупинитися і помилуватися пейзажем. Аналогічним чином, розповідь захоплює нас історією цієї антиутопії, а головні герої допомагають поворотам сюжету стати досить насиченими, щоб підтримувати інтерес.

Слід зазначити, що гра There Is No Light може здаватися такою, що розчаровує, похмурою і часом навіть безнадійною. Крива складності доволі крута, і до неї важко звикнути, особливо якщо ви не є геймером, який звик до такого роду ігор. Але якщо ви терпляче впораєтеся з цим завданням, то будете винагороджені крутою пригодою, сповненою цікавих ситуацій. Церква Великої Руки - це тільки вершина айсберга... Деякі битви з босами залишать у вашій пам'яті шрами, а після перегляду фінальних титрів вам захочеться знову повернутися в ці похмурі підземні міста.